життя

Усі зі мною гаразд. Ніяких проблем. Просто мені нецікаво. Не цікаво. І все.

Тусовка - це добре, але тільки не тоді, коли ти віддаєш їй увесь свій вільний час і свої сили.

Час. Неможливо його побачити, неможливо його почути, зважити чи виміряти у лабораторії. Це суб'єктивне відчуття перетворення. Те, що ми є в порівнянні з тим, чим ми були миттю тому, перетворюючись на те, чим ми станемо ще за мить.

... За відсутнім, незрозумілим поглядом вона приховувала свою справжню суть – вона зовсім не була така дурна, як усі думали. Нерідко вона просто прикидалася непорозумінням і, виконуючи якусь роботу, навмисне зволікала і посміхалася про себе, коли чиїсь нетерплячі пальці вихоплювали цю роботу в неї з рук. Почуття своєї переваги зігрівало і захоплювало. Досить часто її навіть бавило таємне свідомість, що вона не така дурна, як всі думають. Та вона б цілком впоралася сама, але воліла це приховувати.

Час не минає даремно і не котиться без жодного впливу на наші почуття: воно творить у душі дивовижні справи.

- Спа-а-сіте! - Дядько, чого ви кричите?! - Іди звідси, хлопче, не заважай!

Якого Бориса царя? Бориску?

Так, послатися на те, що ти дурень, - безвідмовне виправдання.

Є речі, які я люблю, є речі, які я ненавиджу, і іноді вони міняються місцями.

- Ви розумієте слова? — Я вас любив.. — романс на вірші Пушкіна. - Ви знаєте російську? - Так, наскільки мене навчив Морозов. Головним чином лайки. У цьому сенсі російська — просто видатна мова.