життя

— Мені дуже добре, що вас так лякає перспектива отримання мною бажаного. — Заважати вам ніколи не було моєю головною метою, запевняю вас. Але хто ж не любить дивитися, як їхні друзі зазнають невдач.

Влада символів над нашим життям є очевидною. Прапор, гімн чи слово здатні викликати патріотичні почуття. Добре слово втішає і тішить. Образа розлючує . _ Ну, а страшна історія лякає.

Тіло - храм душі і в кожному його куточку, до якого ми звертаємося, обов'язково укладені свій дух, своя грація, чарівність і чистота.

Сказав, що у мене суперниць немає. Я для нього не жінка земна, А сонця зимового втішне світло І пісня дика рідного краю. Коли помру, не стане він сумувати, Не крикне, збожеволівши:«Воскресни!» Але раптом зрозуміє, що неможливо жити без сонця тілу та душі без пісні. …А що тепер?

Головне, не як ти живеш, а навіщо. Віртуозна гра, дорогі костюми, блискучі діалоги, закручений сюжет, феєричні ефекти — дешевка, якщо у вистави немає ідеї. Я ніколи не боялася смерті. Смерть – це не найстрашніше у нашому житті. Я більше смерті боялася прожити життя безглуздо.

Два очі. Це найкраща кількість очей.

— Вгадайте, що трапилось у мене на роботі? - Динозаври померли мільйон років тому?

— А чого ви боїтеся? Ви ж убили ведмедя голими руками? — То був зовсім інший ведмідь!

Кохання... Справжнє кохання, як і справжнє розпач — безмовне. Воно не потребує слів. Розпач читається так само, як і любов, по очах. Я не люблю, ось ці знаєш, листи-визнання. Я ніколи не пишу зізнання у коханні. Я показую це вчинками. Ти знаєш, у коханні найкрасномовніші це не слова, це дотики.

У нас у суспільстві цікаві місця здебільшого або незаконні, або дуже дорогі.