Антон Павлович Чехов

Якщо тебе січуть березою, то труси ногами і вигукуй:«Як я щасливий, що мене січуть не кропивою!»

Чим вище людина з розумового та морального розвитку, тим більше задоволення приносить йому життя.

Чи не смішно думати про справедливість, коли всяке насильство зустрічається суспільством як розумна і доцільна необхідність, і всякий акт милосердя, наприклад виправдувальний вирок, викликає цілий вибух незадоволеного, мстивого почуття?

Здається, я психічно здоровий. Правда, немає особливого бажання жити, але це поки не хвороба в цьому сенсі, а щось, ймовірно, перехідне і життєво природне.

Те, що страшно в житті, відбувається десь за лаштунками.

Немає того понеділка, який не поступився б своїм місцем вівторку.

Любов і ревнощі роблять людину несправедливою, безсердечною, людиноненависником.

Це правда. Треба прямо говорити, життя у нас безглузде.

Штукатури говорили про десятника і про якогось Федота Васильєва, я не розумів, і мною помалу опанувала туга, — туга фізична, коли відчуваєш свої руки, ноги і все своє велике тіло і не знаєш, що робити з ними, куди подітися.

Хороше виховання не в тому, що ти не пролиєш соусу на скатертину, а в тому, що ти не помітиш, якщо це хтось зробить інший.