Антуан де Сент-Екзюпері

Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, то ти справді мудрий.

Прости мене. І постарайся бути щасливим!

— Хотів би я знати, навіщо зірки світяться... — Мабуть, щоб рано чи пізно кожен міг знову відшукати свою.

Такий народ ці дорослі. Не варто на них гніватися. Діти мають бути дуже поблажливими до дорослих.

Мій друг мені ніколи нічого не пояснював. Можливо, він думав, що я такий самий, як і він.

Якщо любиш квітку — єдину, якої більше немає на жодній із багатьох мільйонів зірок, цього досить: дивишся на небо і почуваєшся щасливим. І кажеш собі:«Десь там живе моя квітка…»

Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не в кожного був друг. І я боюся стати таким, як дорослі, яким ніщо не цікаве, окрім цифр.

... шкідливо плутати кохання з рабством серця. Прекрасна любов, яка молиться, але та, що клянчить і вимагає, схожа на лакея.

Наші муки старі, як рід людський. Вони супроводжували прогрес людства. Суспільство розвивається, а люди намагаються осмислити сьогоднішню дійсність за допомогою застарілої мови. Ми завжди в полоні у мови та народжуваних ним образів, незалежно від того, годиться нам ця мова чи ні. Суперечливим поступово стає невідповідна мова, а зовсім не дійсність. Людина вивільняється лише тоді, коли вигадує нові поняття. Робота розуму, що дає поштовх прогресу, полягає аж ніяк не в тому, щоб уявити собі майбутнє: як можна передбачити протиріччя, які завтра виникнуть зненацька з наших нинішніх справ і, владно вимагаючи нових рішень, змінять хід історії? Майбутнє не піддається аналізу. Людина рухається вперед, вигадуючи мову розуміння сьогодення.

Річки, впадаючи в море, знаходять спокій.