Фредерік Беґбедер

Бувають секунди, які довші за інших.

Кадрити на вечірках нескладно: головне – скорочувати відстань. Потрібно вміти завойовувати позиції, сантиметр за сантиметром, так, щоб це не надто впадало в очі. Якщо ви поклали очі на дівчину, підійдіть до неї (дистанція 2 метри). Якщо вона все ще подобається вам на цій відстані, заговоріть із нею (дистанція 1 метр). Якщо вона посміхається нісенітниці, яку ви несете, запросіть її потанцювати або запропонуйте випити (дистанція 50 сантиметрів). Після цього сядьте поряд (дистанція 30 сантиметрів). Як тільки у неї заблищать очі, акуратно заправте її пасмо волосся за вушко (дистанція 15 сантиметрів). Якщо вона дозволяє поправляти їй зачіску, кажіть, нахилившись ще ближче (дистанція 8 сантиметрів). Якщо дихання її частішає, притискайте губами до її губ (дистанція 0 сантиметрів). Вся ця стратегія, очевидно, має на меті досягти негативної дистанції внаслідок проникнення стороннього тіла всередину цієї особи (приблизно на 12 сантиметрів, якщо брати середньостатистичну величину по країні).

Я любив дивитися, як ти спиш, навіть якщо ти тільки прикидалася сплячою, коли я повертався додому за північ, п'яний у дим ; я перераховував твої вії; іноді мені здавалося, що ти посміхаєшся.

Самотність стала якоюсь сорому хворобою. Чому всі так його цураються? Та тому, що вона змушує думати. В наші дні Декарт не написав би: "Я мислю - значить, я існую". Він сказав би:«Я один – значить, я мислю». Ніхто не хоче залишатися на самоті: воно вивільняє надто багато часу для роздумів. А чим більше думаєш, тим стаєш розумнішим – а отже й сумнішим.

Ті, хто боїться смерті, не цікаві.

З кожним днем ​​ми все більше страждаємо і рвемося один до одного. Ми ллємо сльози вже багато років. Але вона, як і я, знає, що нічого не можна змінити. Наш найпрекрасніший доказ любові — вічна розлука.

Насолода - штука серйозна: необхідна, але небезпечна.

Все проходить - любов, мистецтво, планета Земля, ви, я. Особливо я...

Бувають такі ночі, коли спати недозволена розкіш. Спати заради того, щоб прокинутися від поганого сну. Щоб нічого цього взагалі не було. Хочеться викреслити власне життя.

Чому нам стає не по собі від романтики? Ми соромимося своїх почуттів. Шаркаємось від високих слів, як від чуми. Не оспівувати ж власну нездатність любити.