Харукі Муракамі

Як будь—яка красива дівчинка, вирощена в турботі та коханні, а в результаті безнадійно зіпсована, вона віртуозно та талановито вміла поранити почуття інших людей.

Все — таки звичка дивовижна річ. Варто позбутися крихітної деталі, як відразу починає здаватися, ніби весь світ кинув тебе напризволяще.

Невже вона справді означає для мене більше, ніж я вважав? Але в якому значенні? Здається мені, ця дівчинка щось на кшталт зашифрованого послання. Яке я вже отримав, але ніяк не можу прочитати

Зрештою, усі люблять скандали.

Будь—яка інфекція, будь—яка гниль і морок мають властивість рости і розмножуватися самі по собі, підкоряючись своєму внутрішньому циклу. І як тільки процес мине якусь певну стадію, зупинити його неможливо. Навіть якщо людина сама того захоче.

— Вибач, але так зі мною постійно — насилу згадую обличчя. — Прагнеш забути минуле. Ось що таке. Мабуть, підсвідомо. — Може, й так, — погодився я. Мабуть так воно і є.

Душа людини — святиня, яку ніхто не має права втоптувати у багнюку. Найстрашніша мука на світі — безсилля, тіло, що зжирає після того, як над душею поглумилися.

Бо всі його пристрасні метафори надто нагадували попередні ласки за п'ять хвилин до ліжка. Ці юні діви просто фізично відчували, як він гладить їх по спині елегантними формулами, шепочучи на вушко гарячі теореми.

У будь—якій фортеці за тривалої облоги рано чи пізно відкривається пролом. Причому в найнесподіванішому місці.

Вмирати не страшно. Страшно, коли випадаєш із реальності. Або, коли реальність викидає тебе.