Норвезький ліс

Ще б пак — у тебе на обличчі написано:«Плювати, люблять мене чи ні».

Світ — просторий, його наповнюють дивовижні речі та дивні люди.

... вона безглуздо смикала чужі емоції лише з тієї причини, що їй хотілося випробувати свої можливості.

Не шкодуй себе. Себе шкодують лише нікчемності.

Таке почуття, що завдяки тому, що тебе зустрів, зміг трохи полюбити цей світ.

Хоч би якою була істина, неможливо заповнити втрату коханої людини. Ніяка істина, Ніяка щирість, Ніяка сила, Ніяка доброта не можуть заповнити її. Нам залишається лише пережити це горе і чогось навчитися, Але ця наука ніяк не знадобиться, коли настане черга наступного раптового горя.

— Любиш самотність? — спитала вона, підпираючи руками щоки. — Поодинці подорожуєш, поодинці їж, сидиш на заняттях осторонь усіх. — Я не люблю самотності. Просто не заводжу зайвих знайомств, - сказав я. — Щоб у людях вкотре не розчаровуватися.

Не звертай ні на кого уваги і якщо думаєш, що можеш стати щасливим, не втрачай цього шансу і будь щасливим. Як я можу судити з власного досвіду, у житті таких шансів буває раз, два – і обчевся, а проґавивши їх, шкодуєш потім усе життя.

— Виходить, хворі та персонал можуть просто помінятися місцями. - Саме. Здається, ти починаєш розуміти структуру цього світу.

Просто мені сумно. Дуже сумно. І перед тобою незручно. Я лише вимагаю від тебе і нічого не даю натомість. Кажу що на думку спаде, викликаю, тягаю за собою. Але ти єдиний, з ким я можу собі таке дозволити.