Костянтин Георгійович Паустовський

Робота над цією книгою нагадує подорож мало знайомою країною, коли на кожному кроці відкриваються нові дали і дороги. Вони ведуть невідомо куди, але обіцяють багато несподіваного, що дає їжу для роздумів. Тому привабливо і просто необхідно хоча б і неповно, як кажуть, начорно, але все ж таки розібратися в переплетенні цих доріг.

Пейзаж сумний завжди, коли сумна людина.

У них, у молодих, свої справи, свої незрозумілі інтереси, своє щастя.

— Нерви натягнуті з силою струни, — зауважив Грегорі. — А міцності в них не більше, ніж у павутинні.

Кожна хвилина, кожне кинуте ненароком слово чи погляд, кожна глибока чи жартівлива миль, кожен непомітний рух людського серця, так само як і летючий пух тополі чи вогонь зірки в нічній калюжі, – це крупинки золотого пилу. Ми, літератори, витягуємо їх десятиліттями, ці мільйони піщинок, збираємо непомітно для себе, перетворюємо на сплав і потім виковуємо з цього сплаву свою«золоту троянду» – повість, роман чи поему. Золота троянда Шамета! Вона частково видається мені прообразом нашої творчої діяльності. Дивно, що ніхто не дав собі труднощів простежити, як із цих дорогоцінних порошинок народжується живий потік літератури. Але, подібно до того як золота троянда старого сміттяра призначалася для щастя Сюзанни, так і наша творчість призначається для того, щоб краса землі, заклик до боротьби за щастя, радість і свободу, широта людського серця і сила розуму переважали над пітьмою і сяяли, як сонце.

У коханні тисячі аспектів, і в кожному з них — своє світло, свій смуток, своє щастя та своє пахощі.

Люди люблять розмірковувати про щастя. Але ніхто не знає, що найбільше щастя — у розумінні.

Не в моїх звичках вислуховувати непрохані настанови.

Тільки в уяві любов може тривати вічно, і може бути вічно оточена блискучим німбом поезії. Здається, я можу набагато краще вигадати любов, ніж випробувати її насправді.

Це був небалакучий чоловік, наляканий своїм минулим.