Лев Миколайович Толстой

З ним сталося те, що бувало з ним у вагоні залізниці, коли думаєш, що їдеш уперед, а їдеш назад, і раптом дізнаєшся справжній напрямок.

... у першій молодості ми любимо лише пристрасно і тому лише людей досконалих. Але коли починає помалу зменшуватися туман пристрасті або крізь нього мимоволі починають пробивати ясні промені свідомості, і ми бачимо предмет нашої пристрасті в його справжньому вигляді з достоїнствами і недоліками, одні недоліки, як несподіванка, яскраво, перебільшено впадають нам в очі., почуття потягу до новизні і сподівання те що, що неможливо досконалість у іншій людині, заохочують нас як до охолодженню, а й огиду до колишнього предмета пристрасті, і ми не шкодуючи кидаємо його й біжимо вперед шукати нової досконалості...

... влада є слово, значення якого нам незрозуміле.

Гріх? Де гріх? — рішуче відповів старий. — На гарну дівку подивитися гріх? Погуляти з нею гріх? Чи любити її гріх? Це так у вас? Ні, отче мій, це не гріх, а порятунок. Бог тебе зробив, бог і дівку зробив. Все він, батюшка, зробив. Так на гарну дівку дивитись не гріх. На те вона зроблена, щоб її любити та на неї радіти.

Крім викликаних цією смертю в кожному міркуванні про переміщення і можливі зміни по службі, що можуть наслідувати цю смерть, сам факт смерті близького знайомого викликав у всіх, хто дізнався про неї, як завжди, почуття радості про те, що помер він, а не я.

І люди прагнуть у житті не до того, щоб робити те, що вважають хорошим, а до того, щоб називати якомога більше речей своїми.

У ваших головах все так змішалося, що ви вже все бачите навиворіт.

Це найжахливіша міркування: якщо я не можу всього — значить, я нічого не робитиму.

... держава є залишок найгрубішого, старовинного забобону, на кшталт забобонів жертв, які приносять богам.

Хто все зрозуміє, той і пробачить.