Марк Твен

Я колись працював на золотих копальнях і знаю все про видобуток золота, крім одного: як заробити там гроші.

Немає часу — таке коротке життя — на чвари, вибачення, жовч і покликання до відповіді. Є тільки час, щоб любити, та й на це, так би мовити, є лише мить.

Коли нам щастить — нас усі люблять, без жодних зусиль з нашого боку; Але наступають важкі дні — і друзі, як правило, відвертаються від нас.

Я був радий, що можу відповісти негайно. Так я й зробив. Я сказав, що я не знаю.

Ніхто з нас не обділений силою уяви, завдяки якій ми можемо зцілити своє тіло або посилити хворобу. Цим даром була наділена перша людина, ним володітиме останній з людей.

Мало хто з нас може винести тягар багатства. Звісно, ​​чужого.

Потім вона почала проповідувати про пекло, а я візьми та й скажи, що добре б туди потрапити.

Ситий шлунок трохи стоїть, коли голодують серце та розум.

Виходить, власна рука — смертельний ворог! Подумати тільки — на руці залишаються сліди найглибших, можна сказати, фатальних таємниць, і ця рука-зрадниця готова видати їх першому зустрічному, що промишляє чорною магією!

Коли залучаєш і втягуєш людину в розмову мало не насильно, то несправедливо і неввічливо називати це балаканею.