Михайло Юрійович Лермонтов

У мене вроджена пристрасть суперечити; ціле моє життя було лише ланцюг сумних і невдалих протиріч серцю чи розуму.

Що почалося незвичайним чином, те має так само закінчитися.

— Але бог всевидящий... Вибач її, благослови. - Але я не бог, і не прощаю!

Душа або підкоряється природним уподобанням, або бореться з ними, або перемагає їх. Від цього — лиходій, натовп і люди високої чесноти.

Життя - вічність, смерть - лише мить!

Дружба, як уклін, - Двозначна річ.

Він житиме… вбивство вже не в моді: Вбивць на майданах страчують. Так!... в освіченому народився я народі; Мова і золото… ось наш кинджал і отрута!

Скрізь я бачив зло і, гордий, перед ним ніде не схилився.

Усі хочуть, щоб інші були щасливі за їхнім способом мислення.

— Я передчуваю, ви закохалися в цю Рожу, — нарешті вигукнула молода дама, яку княгиня Віра називала кузиною. — Це трапилося б, — відповів Печорін, — якби я вже не любив іншу. — Ого! Постійність, — сказала молода дама. — Знаєте, що цією доброчесністю не вихваляються? — У мене це не чеснота, а хронічна хвороба. — Ви ж вилікувалися? — Принаймні лікуюсь, — відповів Печорін.