Олександр Сергійович Пушкін

Беріться - тільки обережно. Але ви, суперники в коханні, живіть дружно, якщо можна! Повірте мені, друзі мої: Кому долею неодмінною Дівоче серце судилося, Той буде милий на зло всесвіту; Сердитися безглуздо і смішно.

Ох, тяжка ти, шапко Мономаха!

Я пережив свої бажання, Я розлюбив мрії; Залишилися мені самі страждання, Плоди серцевої порожнечі.

Мені рими потрібні; все готовий зберегти я, Хоч весь словник; що склад, те й солдат - Всі придатні до ладу: адже в нас не парад.

Я кожен день, повставши від сну, Дякую сердечно Богу За те, що в наші часи Чарівників не так вже й багато.

Ніколи не забувай навмисної образи, — будь небагатослівним або зовсім змовчи і ніколи не відповідай образою на образу.

Інший мав мою Аглаю За свій мундир і чорний вус, Інший за гроші - розумію, Інший за те, що був француз, Клеон - розумом її пристрасна, Даміс - за те, що ніжно співав. Скажи тепер, мій друже Аглая, За що твій чоловік мав тебе?

Вітер, вітер! Ти могутній, Ти ганяєш зграї хмар, Ти хвилюєш синє море, Всюди вієш на просторі, Не боїшся нікого, Окрім бога одного.

Усі жінки чарівні, а красу їм надає любов чоловіків.

Якщо жінка в смутку Крізь сліз, крадькома, як-небудь, Назло звичці і розуму, Забуде в дзеркало глянути, - То сумно їй вже не на жарт.