Олексій Миколайович Толстой

Масляна - це свято поїдання сонця. Його заклинали хороводними танцями, потім їли його зображення - млинці. Як бачите, слов'яни у своїх світоглядах завжди прагнули дуже високо...

Рот псував всю справу. Можна збрехати очима, очі брехливі й потайливі, але рот не піддається маскуванню... Бачиш ти, — ніякої форми, весь у русі, як слимака...

Якщо людині для щастя потрібна неодмінно тепла постіль, та тиха лампа, та за спиною ще полиця з книжками, — такої не впізнає щастя... Для такого воно завжди — завтра, а одного злощасного дня немає ні завтра , ні ліжка. Для такого — вічне на жаль... От іду я степом, ніздрі мої чують запах печеного хліба, — отже, з того боку хутір, почуємо скоро, як забрешуть собаки. Боже мій! Бачиш, як займається світанок! Поруч - супутник в ангельському вигляді, стогін, що викликає мене на милосердя, на бажання тупотіти копитами. Хто ж я? — найщасливіша людина. Мішечок із сіллю завжди в мене в кишені. Картоплю стягну з городу. Що далі? - Строкатий світ, де зіткнення пристрастей.

Не помиляється той, хто нічого не робить, хоча це і є основна помилка.

Боїться показати слабкість лише той, хто справді слабкий.

Про хоробрість найбільше говорять боягузи, а про благородність — пройдисвіти.