Тарас Григорович Шевченко

Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!

Доборолась Україна до самого краю.
Гірше ляха свої діти її розпинають...

Його, святого, мордували […]
Чи не за те, що й ми тепер
(Сам себе питаю)
Отакими злодіями
Тюрми начиняєм,
Як і Син отой Марії?

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине —
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати,
Що привела на світ божий,
Мусить погибати.
Серце в'яне співаючи,
Коли знає за що;
Люде серця не побачать,
А скажуть — ледащо!
Кохайтеся ж, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Знущаються вами.

Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна .
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..

Добре жити з родиною. а ще лучше за горою з дружиною молодою.

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою.

Борітеся — поборете. Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!

Хто полюбить книгу, той далеко піде у своєму розвитку. Книга рятує душу від здерев’яніння.