Він стояв не рухаючись, розгублено дивлячись на неї. Вона трохи посміхнулася. — До побачення, любий. Він нахилився до вікна машини. — Я не можу без тебе, Полю. Вона ривком зворушила з місця, щоб Роже не помітив сліз, що туманили їй погляд. Машинально вона увімкнула«двірники» і сама гірко розсміялася цьому безглуздому жесту.