— Мені хочеться знати, чи незабаром жінка забуває пристрасно кохану людину: другого дня після розлуки з нею, через тиждень чи через місяць... чи мав право Гамлет сказати матері, що вона«черевиків ще не зносила» і так далі. — На ваше запитання я вам не відповім, Сергію Сергійовичу; можете думати про мене, що ви хочете. — Про вас я завжди думатиму з повагою; але жінки взагалі, після вашого вчинку, багато втрачають в моїх очах. - Та який мій вчинок? Ви нічого не знаєте. — Ці«лагідні, ніжні погляди», цей солодкий любовний шепіт, - коли кожне слово чергується з глибоким зітханням, - ці клятви... І все це через місяць повторюється іншому, як вивчений урок. О, жінки! - Що "жінки"? — Нічого вам ім'я! — Ах, як ви можете так ображати мене? Хіба ви знаєте, що я після вас покохала когось? Ви впевнені у цьому? — Я не певен, але гадаю. — Щоб так жорстоко дорікати, треба знати, а не думати.