час

- Джек, я хочу запитати, у тебе були і кубки, і вода, і сльоза, ти міг би жити чи не вічно! — Джерело справді відчуває, Гіббс, але краще не знати, яка мить стане для тебе останньою. Кожен шматочок твого єства живе цією нескінченною таємницею. І хто сказав, що я не житиму вічно? Я той, хто відкрив живе джерело! Я не хочу верховодити долею, Гіббс, мені до душі піратське життя. Я ж капітан Джек Горобець! Кмітаєш?

На нас ходили дивитись, як на звірів у зоопарк. Зберуться мулли, сядуть і дивляться. Наче ми й не люди. Іноді охорона провокації підлаштовувала. Хтось із талібів ніби випадково«забував» автомат у такому місці, куди ми могли дістатись. Але я наказував чоловікам не чіпати. З одним«калашем» цю банду не перестріляєш, а нас запросто поставили б до стінки за спробу заколоту.

Вік — це просто цифри, а не стан розуму чи причина для певної поведінки.

Найважливіше найчастіше невагоме. Тут ніби найважливіша була посмішка. Часто усмішка і є головне. Посмішкою дякують. Посмішкою винагороджують. Посмішкою дарують тобі життя. І є посмішка, заради якої підеш на смерть.

— Дехто й досі вважає, що ваші вірші — марнування часу. — А що не марнуєте час? Деякі збирають марки чи бабусь своїх убивають. Ми всі просто чекаємо, займаємося дрібницями та чекаємо смерті.

У сучасному світі щирість і безпосередність такі ж рідкісні, як обличчя без маски під час карнавалу.

— Я шпигував заради вас, брехав заради вас, наражав себе на смертельну небезпеку заради вас. І думав, що роблю все це для того, щоб зберегти життя синові Лілі. А тепер ви кажете мені, що вирощували його як свиню для забою... - Це зворушливо, Северусе, - серйозно сказав Дамблдор. — Чи не прив'язалися ви, зрештою, до хлопчика? - До хлопчика? - вигукнув Снігг. - Еспекто патронум! З кінчика його палички вирвалася срібна лань, зістрибнула на підлогу, одним стрибком перетнула кабінет і вилетіла у відчинене вікно. Дамблдор дивився їй услід. Коли срібне свічення згасло, він обернувся до Снігга, і очі його були сповнені сліз. - Після стільки років? — Завжди, — відповів Снейп.

Сам рух до мети часто-густо винагороджує людину більше, ніж її досягнення.

Час. Воно не лікує. Ні. Воно ніби намотує бинти на рану. Збоку зовсім не видно. Начебто ти цілий і неушкоджений. І всі вважають, що так і є, адже минув час. І не має значення, що ночами бинти кровлять. Згодом припиниться і це.

Стрілка, як їй і належить, незворушно бігла по колу, ні на мить не змінюючи ритму. Оборот, ще один, і вона повернеться у вихідне положення. Але все одно щось зміниться. Стрілка залишиться в тому ж стані, а навколишній світ – ні.