людина

Істина не завжди така, якою здається.

Вся наша гідність – здатність мислити. Тільки думка підносить нас, а не простір і час, у яких ми – ніщо. Постараємось думати гідно: у цьому — основа моральності. (Людина не що інше, як тростина, дуже слабка за природою, але ця тростина мислить... вся наша гідність полягає в думці. У цьому відношенні ми повинні підносити себе, а не стосовно простору і часу, який ми не зуміли б постараємося ж навчитися добре мислити: ось принцип моральності.)

Ми чекали та чекали. Разом. Не знає, чи психіатр, що очікування — одна з тих речей, які зводять людей з розуму? Все життя люди чекають. Чекають нового життя, чекають смерті. Чекають у черзі за туалетним папером. Чекають у черзі за грошима. А якщо грошей немає, чекають у чергах довше. Чекаєш, коли заснеш, а потім чекаєш, коли прокинешся. Чекаєш весілля і чекаєш розлучення. Чекаєш дощу, чекаєш, коли він скінчиться. Чекаєш їжі, а потім знову чекаєш їжі. Чекаєш у приймальні у лікаря разом із психами і побоюєшся, що ти один із них.

Люди повинні навчитися злітати, навіть якщо крила зламані. Потрібно лише захотіти – відірватися від землі, звестися назустріч самому собі.

Мені не потрібні домашні тварини. У мене і так є щось набридне і пухнасте, яке помре, якщо про нього не дбати. Це ти.

Актори — як помідори на ринку, бо кожен має свою ціну. І я такий самий помідор. Але я той помідор, якому начхати, скільки він коштує.

Замість того, щоби вчитися жити любовним життям, люди вчаться літати. Літають дуже погано, але перестають вчитися життя любовного, аби тільки навчитися абияк літати. Це все одно, якби птахи перестали літати і вчилися б бігати чи будувати велосипеди та їздити на них.

Мовчи. Дивись на зірки та цінуй те, що ти живеш.

Ви ж знаєте нас, творчих людей, нам аби не працювати.

У худий торбинку поклав житнє хлібо, Я йду туди, де пташиний дзвін. І бачу над собою синє небо, Косматий хмару і високий крон. Я вдома тут. Я тут прийшов не в гості. Знімаю кепк, одягнений набік. Веселий пташок, помахуючи хвостик, висвистує мій вірш. Зелена трава лягає під ногами, І сам до паперу тягнеться рука. І я шепочу тремтячі губами: «Велик могутнім російської мови!»