людина

- Дивишся на неї?... І як?.. - Все в неправильних кольорах... - Це колір основи. Він дає тон. Тінь при світлі. А коли він висохне, я глазирую блакитним. Але тонко, щоби чорний просвічував... Подивись, Грід. Дивись на хмари… Якого вони кольору?.. – Білого… Ні. Ні, не білого… Жовтого… Блакитне та сіре… У хмар є кольори! - Хм... Тепер ти розумієш.

Витрати виявилися більшими, ніж вона розраховувала. Із витратами завжди так буває.

У мене що гірше, то більше усміхаюся. Захист такий.

– Тобто ви хочете сказати, Фаїно Георгіївно, що Н. та Р. живуть як чоловік та дружина? - Ні. Набагато краще.

Те, що я зрозумів, я не забуваю ніколи.

Потрібно просто вирости такою людиною, яка дивиться на світ відкритими очима і не обманюється. У такому разі навіть людське віроломство здасться кумедним, не більше. Коли зрозумієш, що в людській природі завжди є частка зла, тобі легше буде вистояти.

Молодість - як тарілка, горою повна солодощів. Люди сентиментальні запевняють, що хотіли б повернутися до того простого, чистого стану, в якому перебували до того, як з'їли ласощі. Це не вірно. Вони хотіли б знову випробувати приємні смакові відчуття. Заміжній жінці не хочеться знову стати дівчиною – їй хочеться знову пережити медовий місяць. Я не хочу повернути свою невинність. Я хочу знову відчути, як приємно було її втрачати.

24 березня. Я її все більше люблю. Нині 7-й місяць, і я відчуваю давно не випробуване спочатку відчуття знищення перед нею. Вона так неможливо чиста і гарна і цілісна для мене. Ці хвилини я відчуваю, що я не володію нею, незважаючи на те, що вона вся віддається мені. Я не володію нею тому, що не смію, не почуваюся гідним. Я нервово роздратований і тому не зовсім щасливий. Щось мучить мене. Ревнощі до тієї людини, яка цілком коштувала б її. Я не вартий.

Не намагайся народити дітей, намагайся любити їх. Син не той, кого народив, а той, хто завжди поруч.

Час пройшов так швидко, а йшов так повільно.