людина

Захитував мене ти надто різко...

Вона подумала, що тепер може сказати Біллу про те, про що не наважилася сказати минулого разу. Їй раптом здалося, що це важливе. Що вона має це сказати. - Білл? Він глянув на неї, посміхнувшись, але його очі лишалися серйозними. - Так? - Не роби мені боляче.

Через 20 років ви будете більше розчаровані тими речами, які ви не робили, аніж тими, які ви зробили. Так відступайте від тихої пристані. Відчуйте попутний вітер у вашому вітрилі. Рухайтесь уперед, дійте, відкривайте! (Через двадцять років ви будете більше жалкувати про те, чого не зробили, ніж про те, що ви зробили. Тому, відкиньте сумніви. Відпливайте геть від безпечної гавані. Спіймайте попутний вітер своїми вітрилами. Досліджуйте. Мрійте. Відкривайте.)

Не забувайте, що«Отче наш» починається з прохання про хліб насущний. Важко хвалити Господа і любити ближнього на порожній шлунок.

Значить... е... маленький хлопчик сидить перед будинком у дворику і риє ямку, і сусідка виглядає з-за паркану і питає: - А що це ти робиш, Джонні? А хлопчик їй так сумно: — Золота рибка загинула. Ось влаштував їй похорон. І сусідка питає: — Навіщо таке велике ямище для рибки? А Джонні відповідає: — Бо вона в животі в цього тупого кота.

… я справді не терплю свою рідню. Це тому, мабуть, що ми не виносимо людей з тими ж вадами, що в нас.

То що ж краще — не шукати вночі, крадучись, як пантера, іскру правди? Чи знайти її, обпектися і зрозуміти, що треба все одно її шукати?

Сережки, як оргазми. Їх не буває надто багато.

— Може, поїдемо до Венеції? — Ні, там живопис розвинений слабо. Туди треба їхати або коли ти дуже молодий, або коли ти занадто старий.

— Може, пообідаємо завтра? - Звичайно. Хоча, постривай, завтра ж субота. — Так, уявляєш, я іноді їм по суботах.