людина

Любов чується в голосі раніше, ніж вгадується.

Я не пишу до Твіттера, тому що не можу придумати нічого, що можна було б пояснити, вклавшись у 140 знаків або скільки їх там. І читати відповіді мені теж не дуже цікаво. Але це можна пояснити. Як сказав би Десмонд Морріс, приматам потрібна група. Їм просто потрібно сидіти і перебирати один одному шерсть - ось вам і весь фейсбук та твіттер. Це називається взаємне чищення.

- В чому твоя проблема? Чого ти так боїшся? — Окрім твоїх спроб зазирнути до мене у штани? - Ох, ну так. Головний кошмар усіх натуралів - це те, що всі геї хочуть вас спокусити! Так ось це не так! Ти не в моєму смаку! Так, мене не тягне до вічно спітнілих товстунів, які до тридцяти вже облисіють. - Не наривайся, Хаммеле! - Ти мене вдариш? Давай! Бий, але я залишусь тим, хто є. Тобі не вибити з мене гея, як з тебе ідіота.

Дорога є дорога, вона вказує, куди йти - ніколи не зіб'єшся, якщо взяв правильний напрямок.

Адже вона така таємнича та незвідана, ця країна сліз.

Я не маю плакати, я не маю просити. Я не повинна робити нічого такого, що може викликати його зневагу. Він повинен мене поважати, навіть якщо мене більше не любить.

Неможливо було уявити, що земля така велика і що її протилежні кінці, незважаючи на віддаленість, все ж таки можуть якось повідомлятися. Голова кружляла від відчуття велетенських просторів, і чомусь прокидалося почуття гордості за невгамовну людину, яка така мала і слабка перед величезністю білого світла, але якось примудряється його перетинати з кінця в кінець. А головне, чогось прагне до цього.

— Летіла гуска, за ним гуска, за ним чверть гуска, за ним дві осьмушки гуски. Скільки гусей летіло? — Півгуся не літають, півгуся на тарілці лежать. - А-а! Так, та не так!

Я думаю, це забавно, коли я піднімаюся на сцену за нагородою, вони думають, що я нервуюсь, що мені ніяково і я незграбна. Так і є, але це не найгірше.

Натовп не любить дві категорії людей: улюбленців долі та невдах.