правда

Страху не знають лише люди, зовсім позбавлені уяви.

Похмура мить. Ми всі думали, що більше ніколи один одного не побачимо, і нам було начхати.

Я пошлю туди найкращого зі своїх людей. Джон завжди видобуває потрібну інформацію, хоча нічого не розуміє.

— Даг, якого біса ти мене б'єш?! — Я думав, що ти труп. — Ну і якого біса ти мене б'єш?! — Мертві мають бути мертвими.

— У мене будуть проблеми. Адже ніхто не мав виграти гігантську панду. - Що, краще отримати удар ножем?

Ми прагнемо, щоб кожен землероб, що справно платить податі, мав не менше трьох прислужників-зомбі. Мертві повинні працювати та приносити користь. Лінуватися в нас нікому не дозволено, тілесна смерть — не виправдання неробством!

Щасливий той, чиї справи та слава переживають його самого.

У розпал війни не варто забувати заради чого борешся.

Я питаю не з цікавості. Щоправда, труси завжди цікаві. Але запевняю вас... Нехай не впораюся з ознобом і таке інше, — це нічого. Вершник не відповідає за тремтіння коня. Я хочу знати, коли мене стратять: смертний вирок відшкодовується точним знанням смертної години. Розкіш велика, але заслужена. Мене ж залишають у тому невіданні, яке можуть виносити тільки ті, хто живе на волі.

Справа, на мою думку, не у всяких там інтрижках, зв'язках — не вони визначають наше життя. Зв'язок закінчується, і все, немає його... немає! Як торішнього снігу! А важливим є лише те, що непідвладне часу. Мені важливе моє життя, і все у протяжності та у розвитку. А що ці миттєві зв'язки? Особливо ті, що тримаються не духом, а тілом? Все як у пташок: раз-два і розлетілися, більшого зв'язку і не стоять. Щоправда, люди часом намагаються надати цим зв'язкам значності. Смішно! А важлива спільність людей протягом усього життя.