життя

Мати завжди проти смерті.

Якщо мені все—таки судилося померти, то я знаю, як хочу це зробити... І я точно не хочу померти на самоті. Я хочу, щоб мене вбили... Це романтично... Жорстоко, похмуро, страшно, але романтично.

— Ти питаєш, як я почуваюся?! — Закричав він. – Та цього жодними словами не висловиш! Все одно що... — він змахнув руками, — все одно, що весна після зими, все одно, що промінь у листі! У душі у мене зараз все відразу – труби, і лютні, і всі пісні, які я чув!

Не в громі космічної катастрофи, не в полум'ї атомної війни і навіть не в лещатах перенаселення, а в ситій, спокійній тиші кінчається, чи бачите, історія людства.

Взагалі, зрозумійте та передайте там, кому треба вище, що ви сильні лише остільки, оскільки відбираєте у людей не все. Але людина, у якої ви відібрали все – вже не підвладна вам, вона знову вільна.

Смерть – висока особа, і якщо вона заздалегідь сповіщає про своє прибуття, її слід приймати з офіційними виявами пошани; це стосується і тих, хто з нею на короткій нозі.

Сміх – справа добровільна, а плакати змушують.

Те, що бачать очі — не має значення, те, що бачить серце — не знає умовностей.

Зачекаємо хитати головою, щоб не відвалилася. Вона не для того, щоб нею качати, вона для того, щоб нею думати.

Закінчення Кубинської кризи — це найбільша невоєнна поразка Радянського Союзу.