Дмитро Ємець

Ех, якби зловити той момент, коли ти – ніби ні з того ні з сього – починаєш ставати гіршим. Спочатку повільно, поштовхами, ледве-ледь, потім усе прискорюєшся і нарешті із захопленням, зі свистом вітру у вухах мчиш униз обмерзлою гіркою деградації.

Знаєш, чим реальність відрізняється від фантазії? Тим, що коли мрії збуваються, все виявляється не так, як ти собі уявляла.

Жінки - це кошмар, це загибель для будь-якої мислячої істоти. Вони створені з ребра Адама нашвидкуруч. Це нестерпно! І ще їм увесь час потрібна допомога.

Нерозумно думати, що ми купуємо речі. Ми їм продаємось.

А зараз люди дрібні. Начебто і вбивають рідше, зате гадять частіше. І люблять, мов дохлу кішку гладять, і гніваються половинчасто, і прощають у третину серця.

Закон природи. Коли люди бояться відстати, вони найчастіше обганяють.

А мені погано через те, що я нікого не люблю. Тобто, може, когось і люблю, але менше, ніж себе, а це все одно, що нікого не любити, бо це вже зовсім не те.

І про що думала моя мати, коли лелеки підсунули їй такого бовдура! Треба було збивати лелеку з базуки ще на підльоті!

— Тобі потрібні неприємності? — А що є зайві? Якщо на халяву, тоді чому ні? Халява на те й халява: бери більше, ховай далі.

І взагалі, коли життя б'є тебе обличчям про стіл, це ще не означає, що ти набуваєш практичного досвіду.