Дмитро Ємець

Хто до нас із мечем, того ми цеглою.

Нехай хтось ще в'якне, що моя постать далека від ідеалу! Це убогий ідеал далекий від моєї постаті.

А ви думали просто вигадувати відмовки спросоння? Дайте мені чашку кави, хвилин п'ять часу і я вигадаю таку легенду, що сама в неї повірю.

Людина вмирає, коли втрачає здатність дивуватися і радіти простим речам. Будь-яка інша смерть смертю не вважається.

Робити щось заради подяки безглуздо. Добром треба жити і дихати, навіть не усвідомлюючи, що те, що ти робиш, – добро. Тільки таке діяльне добро справжнє. Решта – сурогат напоказ.

Моральність падає один раз, зате нескінченно.

Найбільше обломів чекають людини на шляхах до власних задоволень. Не ходи цими шляхами, і обломи даремно чергуватимуть у кущах.

А якщо й справді існувало велике і чисте кохання, яке він випадково розчавив, як тендітну ялинкову іграшку? Хоча що це за кохання, якщо його так просто знищити? Кохання має бути пружним і пухнастим, як новий тенісний м'яч.

Загалом щоденник — корисна штука. Наче фото душі.

Ти вважаєш, що любиш. Але що таке "любити" - не знаєш і сам. Чи можеш чесно сказати, що не шукаєш своїх задоволень? Чи не дратуєшся, готовий приймати людину і в хворобі, і в поганому настрої, готовий нескінченно терпіти? Прощати недосконалість, помилки, недоліки? Некрасивість, що з'являються зморшки, зуби, що псуються поступово? Завжди віддавати, нічого не отримуючи натомість? Кохання – це нескінченні дрібні жертви. Великі жертви від тебе вимагатимуть рідко, а ось дрібні – кожну мить. І якщо ти до них не готовий, не готовий і до кохання. Назви своє почуття якось інакше і не пачкай хорошогослова. Воно й так зараз забруднене.