Еріх Марія Ремарк

Вмирають завжди дуже рано, навіть якщо людині дев'яносто.

Я, наприклад, дуже люблю, коли у неділю йде дощ. Якось більше відчуваєш затишок.

Чийсь наказ перетворив ці безмовні постаті на наших ворогів; інший наказ міг би перетворити їх на наших друзів. Якісь люди, яких ніхто з нас не знає, сіли десь за стіл і підписали документ, і ось протягом кількох років ми бачимо нашу найвищу мету в тому, що рід людський зазвичай таврує зневагою і за що він карає найтяжчою карою.

Але найважче — знати годину розлучення та пройти через нього. Адже інакше все було б потім лише мукою, і уламками, і злощастям... Того, хто, знаючи час, йде йому назустріч, дрібниці буднів рятують від смерті. Та й що путі чинити опір — сьогодні я відпускаю тебе… а не зроби я цього, ти все одно завтра підеш… Не позбавляй мене права на цей жест, єдиний… і останній…

Одягався я повільно. Це дозволяло мені відчути неділю.

Сни стали так часто повторюватися, що я вже боявся лягати спати. Вам це знайоме?

- Не покидай мене ніколи. - Я тебе ніколи не покину. — Ніколи, — повторює вона. Ніколи - такий короткий час.

Я не хочу жодних дітей та жодної дружини, крім тебе. Ти моя дитина та моя дружина.

Тільки нещасний знає, що таке щастя. Щасливець відчуває радість життя не більше, ніж манекен: він лише демонструє цю радість, але вона йому не дана. Світло не світить, коли світло. Він світить у пітьмі. Вип'ємо за пітьму! Хто хоч раз потрапив у грозу, тому нема чого пояснювати, що таке електрика. Будь проклята гроза! Хай буде благословенна та мала дещиця життя, що ми маємо! І оскільки ми любимо її, то не будемо закладати її під відсотки! Живи відчайдушно! Пийте, хлопці! Є зірки, які розпалися десять тисяч світлових років тому, але вони світять і досі! Пийте, доки єчас! Хай живе нещастя! Хай живе пітьма!

Кожен чоловік має якісь переваги, тільки потрібно йому на них вказати.