Еріх Марія Ремарк

Ненависть – це кислота, яка роз'їдає душу; все одно — чи ненавидиш сам, чи відчуваєш ненависть іншого.

Обійми мене міцніше, кохана, обійми мене, тому що іноді мені робиться страшно від повноти почуттів, настільки вони для мене знову; можна подумати, що вантаж важчий за сам корабль і тепер їх зносить у відкрите море. Безглуздий це страх і взагалі ніякий це не страх, просто кохання накопичилося стільки, що вечорами від неї майже зовсім темніє в очах і все довкола затягується тінями - ось скільки в мені схиляння!

Основний закон життя: небезпека загострює почуття.

Той, хто вміє тільки ненавидіти чи лише любити, — завидно примітивний.

І — дивна річ — це сталося, може, саме тому, що я про це думав.

Мені хотілося сказати їй що-небудь, але я не міг.... І навіть якщо потрібні слова приходять, то соромишся їх вимовити. Усі ці слова належать минулим століттям. Наш час ще не знайшов слів висловлювання своїх почуттів. Воно вміє бути тільки розв'язним, все інше штучно.

Хто любить сходження, повинен прийняти і занепад, адже те й інше нероздільне.

Наше минуле навчило нас не заглядати далеко вперед.

Що може дати одна людина іншій, крім краплі тепла? І що може бути більше за це?

Мені треба, щоби мною захоплювалися! Хочу, щоб через мене губили голову! Щоб без мене не могли жити! А ти можеш!