Еріх Марія Ремарк

Хороша пам'ять – основа дружби та загибель кохання.

Коли рано—вранці Гем, гуляючи вулицями, вдивлялася в обличчя зустрічних, вона незмінно виявляла саме цю, одну—єдину рису — байдужість, лише зрідка оживлену страхом запізнитися або тьмяним відблиском гарного настрою.

Зима пробуджує апетит. Поки на вулицях лежить сніг, шоколадне тістечко — найкращі ліки.

Хіба вітер запрєш? Чим він стане? Затхлим повітрям.

Кому не щастить, той, і в носі колупаючи, зламає палець.

Жінкам нічого не треба пояснювати, із ними завжди треба діяти.

Кохай мене. Скажи мені, що любиш мене, я через це роблюсь краще.

Як добре спати вночі. Тоді й розмовляти легше.

Париж — єдине у світі місто, де можна чудово проводити час, нічим, по суті, не займаючись.

У кого вони ще залишилися, сльози? Вони давно вже перегоріли, пересохли, як колодязь у степу. І лише німий біль - болісний розпад чогось, що давно вже мало звернутися в ніщо, на порох, - зрідка нагадувала про те, що ще залишилося щось, що можна було втратити. Термометр, давно вже впав до точки замерзання почуттів, коли про те, що мороз став сильнішим, дізнаєшся, тільки побачивши відморожений палець, що майже безболісно відвалився.