Еріх Марія Ремарк

— Але ти не мусиш мене чекати. Ніколи. Дуже страшно чекати на щось. — Це ти не розумієш, Роббі. Страшно, коли нема чого чекати.

Ніде ніщо не чекає на людину. Завжди треба самому приносити із собою все. (Та ніде ніхто і ніщо на нас не чекає Так все життя тільки себе з собою і тягаєш.)

Вона ще не здалася, але не боролася.

Є речі, роздуми про які не сприяє їх проясненню. Тому й не варто про них надто довго розмірковувати. Це тільки все псує та ускладнює.

— Ви посміхаєтеся, — сказав він, — І ви такі спокійні? Чому ви не кричите? — Я кричу, — заперечив Гребер, — тільки ви не чуєте.

Люди не вміють бути одні, чужі потреби в духовній самотності, вони бояться його, чіпляючись хоч за якусь односторонню любов чи ненависть, яка в незбагненній прихильності до схематизму дуже скоро перетворюється на звичку...

Вам, мабуть, нелегко живеться, якщо ви все ще вірите у справедливість.

Ранок вечора мудріший. Звучить безглуздо і затаскано, але це так.

Найбільша помилка вважати, ніби все цінне довго. Апостоли прогресу обманюють цим натовп, який інакше може збунтуватися або зануритися. Цінне завжди швидкоплинне, а посередність, навпаки, стійка.

Той, хто загрожує вбити, ніколи не вб'є.