Час жити та час помирати

Просто щасливі нині лише корови. А може, і вони не мають. Може, тільки каміння.

Вмирають завжди дуже рано, навіть якщо людині дев'яносто.

Якщо хочеш, щоб люди нічого не помітили, то не треба обережно.

— Мені здається, для нашого віку ми маємо надто великий досвід відчаю. Давай забудемо про нього. — І надто великий досвід забуття.

Адже диво завжди чекає нас десь поруч із розпачом.

Іноді, коли тиша кричить, доводиться заглушувати її найгучнішим, що маєш.

- Ось ваша книга про Швейцарію. Її трохи підмочило дощем. Ледве було не втратив, а потім знайшов і врятував. - Могли й не рятувати. Мрії рятувати не треба. — Ні, треба. А що ще? - Віру. Мрії прийдуть знову.

Ми виправдовуємо необхідністю все, що ми робимо. Коли ми бомбимо міста – це стратегічна необхідність, а коли бомбардують наші міста – це мерзенний злочин.

Ми вже такі! Страшенно боїмося своїх почуттів. А коли вони виникають, готові вважати себе ошуканцями.

Чуєш? Виявляється, все дуже просто, якщо ставитись до життя просто.