Фаїна Раневська

— Чим може втішитися людина, з якою сталося нещастя? — Розумна людина втішиться, коли усвідомлює неминучість того, що сталося. Дурень же втішається тим, що й з іншими трапиться те саме.

Сумною дупою радісно не пукнеш.

— Дорога, сьогодні спала з незачиненими дверима. — А якби хтось увійшов? — сполошилася приятелька Раневської, жінка пенсійного віку. — Ну скільки можна зваблюватися, — припинила Фаїна Георгіївна.

Раневська обідала якось у однієї дами, настільки економної, що Фаїна Георгіївна встала з-за столу зовсім голодною. Господиня люб'язно сказала їй: — Прошу вас якось прийти до мене пообідати. — Із задоволенням,— відповіла Раневська,— хоч зараз!

Я схопила книгу, побігла до саду, прочитала всю. Зачинила книжку. І на цьому закінчилося моє дитинство. Я зрозуміла все про самотність людини.

Мене питають, чому я не пишу про Ахматову, адже ми товаришували... Відповідаю: не пишу, бо дуже люблю її.

Мій друг Борух Фарбер, фотограф, казав: — Дівчата, коли фотографуєтеся, треба говорити«сир», а не«праску»!

Я почуваюся, але погано.

Якщо людина тобі зробила ЗЛО — ти дай йому цукерку, вона тобі ЗЛО — ти їй цукерочку... І так доти, поки у цієї тварюки не розвинеться цукровий діабет.

Я жила з багатьма театрами, але так і не отримала насолоди.