Клайв Баркер

Він не міг не скривитися при згадці про те, як тоді завмер і оголосив: — Нью-Йорк, я люблю тебе. Любити? Ніколи. У найкращому разі це було сліпим захопленням. І після трьох місяців, прожитих разом з його втіленою пристрастю, після стільки днів і ночей, проведених з нею і тільки з нею, та втратила навіть ауру колишньої пишності. Нью-Йорк був просто містом. Можливо, столицею міст. Столицею – буквально. Він бачив її вранці прокиданої, як повія, і виколупувати трупи вбитих зі щілин у зубах і самогубців зі сплутаного волосся. Він бачив її пізно вночі, яка безсоромно спокушала пороком на брудних бічних вулицях. Він спостерігав за нею в жаркий полудень, мляво і байдужою до жорстокостей, які щогодини творилися в її задушливих переходах.

... він не знав, як довго простояв, занурений у апатію своєї перемоги.

Це жорстокий світ... і кохання не може захистити від нього. Вона може лише залікувати нанесені рани.

Батьківщина, сім'я, віра, закон — усе це було для нього не просто порожніми словами, а й наскрізь фальшивими поняттями, що сковують, задушують людину. Страх - ось єдина реальність, яка має сенс.

Північ - це секрет самого часу, дня, що йде в історію, поки ми спимо, дня, який не повернеться більше ніколи.

— Гроші її не цікавлять. - Не будь дурнем, Мітч! Гроші цікавлять усіх!

Усьому свій час. Для кожної події є своя Година.

Не розумію, навіщо християнам потрібна Богоматір. Отримавши її, вони не знають, що з нею робити.

Ми не можемо відчувати того, що відчуває вона. Ніхто ніколи не може відчути, що відчувають інші. Ми можемо лише припускати. Висувати гіпотези. Не більше. Те, що відбувається тут, — він постукав себе по скроні, — належить їй.

Люди лякаються того, чого не знають. Ось, наприклад, стоїш ти в темряві перед зачиненими дверима. Те, що знаходиться за нею, тобі вселяє страх.