Клайв Баркер

Усьому свій час. Для кожної події є своя Година.

Не розумію, навіщо християнам потрібна Богоматір. Отримавши її, вони не знають, що з нею робити.

Ми не можемо відчувати того, що відчуває вона. Ніхто ніколи не може відчути, що відчувають інші. Ми можемо лише припускати. Висувати гіпотези. Не більше. Те, що відбувається тут, — він постукав себе по скроні, — належить їй.

Люди лякаються того, чого не знають. Ось, наприклад, стоїш ти в темряві перед зачиненими дверима. Те, що знаходиться за нею, тобі вселяє страх.

Пори року тягнуться один до одного, як чоловіки і жінки, в прагненні позбутися, вилікуватися своїх крайнощів і надмірностей.

Багато хто з нас чекає, коли на горизонті нарешті з'являться вітрила, деякі все життя живуть надіями, а що ще залишається, правда?

Він різко зупинив машину. - Це тут? - спитав Бойл. - Ви ж сказали номер вісімдесят. Це і є вісімдесят. Он там, на дверях. Вісім. Нуль. - Сам бачу.

Коли опиняєшся у безвихідному становищі, всі твої здібності розкриваються на повну силу і неможливе стає можливим.

— Але за годину я тобі наскучу... — Ні, не набридайте. —... а смуток нікуди не подінеться, він чекатиме на тебе.

Тільки те, що створено нашою уявою, залишається з нами навіки.