Людина в картинках

Він падав швидко, як куля, як камінь, як залізна гиря, що від усього відмовився, остаточно відмовився. Ні смутку, ні радості в душі, нічого, тільки бажання зробити добру справу тепер, коли всьому кінець, добра справа, про яку він один знатиме. «Коли я увійду в атмосферу, — подумав Холліс, — то згорю, як метеор». - Хотів би я знати, - сказав він, - хтось побачить мене?

Вони падали, падали, як каміння падає в колодязь. Їх розкидало, ніби дванадцять паличок, підкинутих вгору велетенською силою. І ось від людей залишилися лише одні голоси — несхожі голоси, безтілесні й несамовиті, що виражають різний ступінь жаху та розпачу.

Припустившись одного разу помилки, як важко буває визнати свою провину, повернутися назад, почати все з початку.

Господь аж ніяк не серйозний. Адже ми знаємо про нього лише одне — що він є любов. А кохання невіддільне від почуття гумору, чи не так? Не можна любити людину, яку ви не терпите, вірно? А щоб терпіти когось поруч, треба хоч зрідка з нього посміюватися. Ви згодні? Всі ми — смішні звірята, що вивозилися в мисці згущеного молока, і, потішаючись над нами, тим більше Господь нас любить.

Ми давали дітям усе, що вони просили. А в нагороду, що отримуємо, — непослух, секрети від батьків…