Рей Бредбері

— Вона тут тиняється вже півроку, і ще стільки ж залишилося. От я й подумав: якби їй знайти відповідного хлопця… — …і вийти за нього заміж, — похмуро прорипіла бабуся, — то вона б від нас швиденько з'їхала, правда? — Загалом, — сказав батько. — Загалом, — повторила бабуся.

Ти знаєш, що означає«прощавай»? Це означає пробач, якщо я чимось тобі зашкодила.

Порочні засоби незмінно призводять до хибних результатів.

Шукати кроликів у капелюхах - згубна справа, все одно як шукати хоч краплю здорового глузду в голові в деяких людей.

- А ось і я, - зі сміхом сказала вона. - Уявіть, я не здивований, - сказав він.

Адже смерті немає, ніколи не було і ніколи не буде. Просто ми так часто зображали її, стільки років намагалися її осягнути, що зрештою переконали себе в її безперечній реальності, та ще й наділили рисами живої та жадібної істоти. Адже вона — не більше, ніж годинник, що зупинився, кінець шляху, темрява. Ніщо.

А потім, захлинаючись від ридання, він знову і знову змахував косою і різав ліворуч і праворуч, ліворуч і праворуч, ліворуч і праворуч. І ще, і ще, і ще. Викошуючи величезні клини в зеленій пшениці і в стиглій пшениці, не вибираючи і не дбаючи, лаючись, ще й ще, проклинаючи, здригаючись від сміху, і лезо злітало, сяючи на сонці, і йшло вниз зі співаючим свистом! Вниз! Вибухи бомб сколихнули Москву, Лондон, Токіо. Коса злітала і опускалася як божевільна. І задимили печі Бельзена та Бухенвальда. Коса співала, вся в малиновій росі. І виростали гриби, викидаючи сліпучі сонця на піски Невади, Хіросіму, Бікіні, виростали все вище і вище. Пшениця плакала, обсипаючись зеленим дощем. Корея, Індокитай, Єгипет. Захвилювалася Індія, здригнулася Азія, глибокої ночі прокинулася Африка... А лезо продовжувало злітати, трощити, різати з сказом людини, у якого відібрали - і відібрали стільки, що йому вже немає справи до того, як він обходиться з людством.

Подібно до пам'яті, поїзд діє в обох напрямках. За лічені години він здатний повернути тобі все, що ти багато років тому залишив.

Такий був славний дзвінкий морозець, навіть пощипував носа, і в грудях ніби ялинка горіла: при кожному зітханні то спалахували, то гасли холодні вогники і колкі гілки покривав незримий сніг.

Ми невинні люди. У кожному вимерлому місті є свої примари.