С'юзен Коллінз

Добрі люди намагаються проникнути тобі в саме серце.

Думаєте, людина, яка не один рік засинає з ножем у руці, повинна вміти ним користуватися? Як би не так: тремтячі руки не можуть кинути його навіть у стіну будинку.

Яка б не була правда, на хліб її не намажаєш.

Чим більше у тебе справ, на які ти можеш відволіктися, тим краще.

— Слухай, а чому я не відчуваю, коли бачиш погані сни? - Важко сказати. Здається, я не кидаюся і не скрикую. Навпаки, прокидаюсь — і немов ціпенію від жаху. — Будив би мене, — кажу я, згадавши, як сама гальмувала його двічі, а то й тричі за ніч. І як довго йому доводилося заспокоювати мене. - Навіщо? - Заперечує Піт. — Найчастіше бачу, що втратив тебе. Розплющую очі - ти поруч, і все добре.

Порівняно з брудом тут просто рай. Чистий одяг, спальний мішок, ліки... ти.

Знаєш, ти могла б прожити сотню життів і все одно не заслужити на нього.

Перемогти страх найважче. Саме його ми запам'ятовуємо особливо міцно — із почуття самозбереження.

Те, що я відчуваю, має належати лише мені.

Пам'ятай: ми шалено закохані один в одного. Якщо раптом захочеш поцілувати мене, не соромся.