Ейнштейн про релігію

Наука довела, що стіл як тверде тіло — це лише видимість і, отже, те, що людський розум сприймає як стіл, не існувало б, якби не було людського розуму.

Наш світ відносний, його реальність залежить від нашої свідомості.

У своїй боротьбі за етичне добро вчителі від релігії повинні мати мужність відмовитися від доктрини Бога як особистості, тобто відмовитися від цього джерела страху та надії, яке дав таку всеосяжну владу в руки служителів церкви. У своїх роботах вони повинні присвятити себе тим силам, які здатні культивувати Божественність, Істину та Красу в самому людстві. Це, звичайно, важче, але й незрівнянно гідніше завдання.

Аристократична ілюзія про необмежену проникливість чистого мислення має свого двійника — значно більш плебейську ілюзію наївного реалізму, за яким усі речі«існують» у тому вигляді, в якому їх сприймають наші почуття. У повсякденному житті людини та тварин панує саме ця ілюзія. Вона служить відправним пунктом всіх наук, особливо природних.

Я переконаний, що вбивство під приводом війни не перестає бути вбивством.

Одним з найсильніших мотивів, що спонукають людей присвячувати себе мистецтву і науці, є прагнення уникнути повсякденності з її сірістю і нудьгою і скинути з себе кайдани своїх власних минучих бажань.

Релігійно освічена людина представляється для мене людиною, яка в максимально можливій для неї мірі звільнила себе від пут егоїстичних бажань і поглинута думками, почуттями і прагненнями, яких вона дотримується через їх надособистісний характер.

Етична поведінка людини має ґрунтуватися на співчутті, освіті та суспільних зв'язках. Жодної релігійної основи для цього не потрібно. Було б дуже погано для людей, якби їх можна було утримувати лише силою страху та кари та надією на відплату за заслуги після смерті.

Замість того, щоб сміливо визнати існуючий безлад, трагедії, злочини, кожен прагне довести свою невинність і знайти алібі, що дозволяє уникнути відповідальності за наслідки власних діянь.