Гіркий шоколад. Книга втіх

Любовні труби забиті сажею, але чистити нема чого – більше не топимо, потепліло, весна.

Біль виявився таким несподіваним, сильним і незаслуженим, що він навіть не заплакав, а дуже здивувався.

Коли сказано всі слова, Написані всі думки, Коли питань не залишилося І зустрічі припинилися, - Прощаються всі образи, Окрім однієї - Що ж ти, сука, мене не полюбив?! Невже важко було...

Я зрозуміла, чого хочу для себе: не мужності (навіщо вона мені, я жінка), не сил (бо з сильних особливий попит) взагалі нічого, крім стійкості. Коли переживаєш щось жахливе, що розриває світ на шматки, з'являється таємне полегшення – ну ось найстрашніше сталося, гірше вже не буде. Буде буде, буде. Ніхто не дасть перепочити, стерти крижаний піт з чола, ніхто не пообіцяє:«Все, все».

І ось твоя душа лежить у сірому пилу і не знає, чи проросте вона квітами або просто згниє, – і це все замість того, щоб насолоджуватися найкращим періодом свого тілесного життя.

Для кохання ми шукаємо людину з іншою системою сприйняття. І коли у нас любов, світ стає цілим. Він чує, що я говорю, а я всім бачу. А потім, коли ми розлучаємося, начебто мені світло пригасили, а йому поговорити нема з ким.