Історія звичайного божевілля

Я ліг зручніше, взяв«Війну і мир» Толстого, розкрив на середині і почав читати. Нічого не змінилось. Книжка так і залишилася премерзкою.

Все лихо інтелектуалів і письменників у тому, що вони нічого не відчувають, крім власного комфорту або власного болю. Що загалом нормально, але сумно.

Серед мільйонів жінок вам ні-ні та й трапляється на очі одна, яка вивертає вам душу.

Мені хотілося заплакати, але нічого не вийшло. Була лише страшна досада. Прикре страх, коли гірше себе почувати вже неможливо.

Християнські церемонії одруження були мені добре знайомі з власного сумного досвіду. А дзен-буддистська церемонія дуже нагадувала християнську з невеликим додаванням марення сивої кобили.

— Це вільна країна, я... — Це не вільна країна — тут усе продається, купується, і є власник.

— А щасливі люди бувають? — є багато людей, які прикидаються щасливими. — Навіщо? — просто їм соромно і страшно, але не вистачає духу в цьому зізнатися.