Історія звичайного божевілля

Буковськи плакав у дешевих нічліжках, Буковськи не вміє одягатися, Буковськи не вміє розмовляти, Буковськи боїться жінок, у Буковськи слабкий шлунок... Буковськи не воював. Буковськи старий і вже сорок п'ять років не запускав паперового змія ; Якби Буковськи мавпою, його б узаший вигнали з племені... Зате Буковськи дуже акуратно блює і при мені ніколи не заснув на підлогу. Як бачите, я таки наділений деяким шармом.

Можна опинитися на самому дні, після чого, напевно, знайдеться нове.

ПАМ'ЯТАЄШ, У ТЕБЕ БУЛО вірш про те, як ти йдеш на берег, спускаєшся з стрімчака на пляж і бачиш знизу всіх цих закоханих, а ти БУВ ЗОВСІБ ТІХ, а ти БУВ ЗОВСІХ ОДИН І, ТИ БУВ ЗОВСІХ ОД І, ТИ БУВ ЗОВСІХ ОД І, ТО БУВ ЗОВСІХ ОД І, ТИ БУДЬ БУДЬ. ЦЕ ПРЕКРАСНЕ ВІРШЕННЯ ПРО САМОТНІСТЬ. це був вірш про те, як Важко знайти знання, але я йому цього не сказав.

Я ліг зручніше, взяв«Війну і мир» Толстого, розкрив на середині і почав читати. Нічого не змінилось. Книжка так і залишилася премерзкою.

Все лихо інтелектуалів і письменників у тому, що вони нічого не відчувають, крім власного комфорту або власного болю. Що загалом нормально, але сумно.

Серед мільйонів жінок вам ні-ні та й трапляється на очі одна, яка вивертає вам душу.

Мені хотілося заплакати, але нічого не вийшло. Була лише страшна досада. Прикре страх, коли гірше себе почувати вже неможливо.

Християнські церемонії одруження були мені добре знайомі з власного сумного досвіду. А дзен-буддистська церемонія дуже нагадувала християнську з невеликим додаванням марення сивої кобили.

— Це вільна країна, я... — Це не вільна країна — тут усе продається, купується, і є власник.

— А щасливі люди бувають? — є багато людей, які прикидаються щасливими. — Навіщо? — просто їм соромно і страшно, але не вистачає духу в цьому зізнатися.