Коли метелику обривають крила.

-... Так що ж треба зробити, щоб заслужити вашу увагу, люба сестро? — Не звертайте на мене уваги, — сказала вона, помовчавши.

Чому дитячий світ простий і зрозумілий, у ньому все дозволяється, а у світі дорослих одні заборони? Заборони на справжні почуття, на фантазії, на сміх у той момент, коли тобі хочеться сміятися, а не коли це можна або ти мусиш, у стилі тупих ситкомів. Дитина відкрита всьому новому, йому все цікаво. Але ми дорослі змалку його огороджуємо і забороняємо: не можна, почекай, ти ще маленький, не твого розуму справа, підростеш — дізнаєшся. Діти тицяються в усі кути, як сліпі кошенята, нічого не розуміючи. Сотні разів поранившись про них, нарешті розуміють що до чого і стають дорослими, переповненими комплексами та страхами.

Студенти всі закохувалися в неї, по черзі або дещо в один час. Вона всіх водила за носа і про кохання одного розповідала іншому і сміялася над першим, потім з першим над другим.

Вона здавалася йому однією з тих жіночих особистостей, які раптово з кола сім'ї виходили героїнями у великі хвилини, коли падали навколо тяжкі удари долі і коли потрібні були людям не грубі сили м'язів, не гордість міцних умів, а сили душі - нести велику скорботу, страждати. терпіти і не падати!

Сильний дужого ніколи не полюбить: такі, як козли, лише зійдуться, зараз і бодай почнуть!

Усі, хто живе не за законом соціуму, стають ізгоями.

Ні раба, ні повелителя дружбі не треба. Дружба любить рівність.

Нічого більше не треба для щастя, — думав він, — умій тільки зупинитися вчасно, не заглядати в далечінь.

— Як, щодня разом мало знаєш?.. — Мало. Не знаю, що вона криється під цим спокоєм, не знаю її минулого і не вгадую її майбутнього. Жінка вона чи лялька, живе чи підробляється під життя? І це мучить мене...

Чому люди не бояться ображати інших, адже все може повернутися бумерангом до них... Це порівняно з пружиною. Можна стиснути її пальцем вщерть, але коли відпустиш, то вона вистрілить аж до стелі. Чим міцніше ти її стиснеш, тим сильніше вона вдаряє тебе...