Одинокість в мережі

Раптом так тихо стало в моєму світі без тебе.

Мозок знову дозволив обдурити себе. І тіло також.

Я п'яна. Але від вина тільки зовсім небагато. А найбільше від спогадів. Дякую тобі за те, що ти є. І через те, що я можу бути.

Жінки, які мали значення в моєму житті, знали моє минуле.

Звуки та голоси можна переживати, не чуючи їх.

Якуб, я коли-небудь говорила, як я люблю думати про тебе? Напевно, говорила, але мені подобається думати, ніби ще не говорила. Сьогодні я багато разів думала про тебе.

Не здатна чути реальний світ, вона уявляла, як можуть виражатися звуки крапель, сміху або плачу дитини, що падають з кухонного крана, зітхання, коли вона мене цілує. Своїми описами вона творила зовсім інший світ. Куди більш красивий.

Коли йдеш на береговий урвищ, який був тут уже вісім тисяч років тому, то багато речей, які людям здаються безмірно важливими, втрачають значення.

У певний момент тобі стає так добре, що забуваєш, що забуваєшся.

Я ненавидів ранок. Вони нагадували мені, що вночі буває кінець і що треба знову якось справлятися зі своїми думками.