Ті слова, що ми не сказали одне одному

Час пройшов так швидко, а йшов так повільно.

Справжнє кохання безкорисне і безоглядне — ми любимо просто тому, що ми любимо...

Пам'ять — дивна художниця: вона підновлює фарби життя і стирає сірі відтінки, зберігаючи лише найяскравіші кольори та виразні силуети.

З якого дива відвідувати одне і те ж місце, коли в світі ще стільки незвіданих куточків?!

Людина може скільки завгодно проклинати своє дитинство, нескінченно дорікати батьків у всіх своїх нещастях, слабкостях і пороках, звинувачувати їх у суворих життєвих випробуваннях, але зрештою він сам несе відповідальність за свою долю і стає таким, яким хотів стати.

Але тільки бережися самотності, це небезпечна компанія для людини.

Я навчився жити на самоті, для чого мені знадобилося пекельне терпіння. Я проїхав півсвітла в пошуках повітря, яким ти дихала. Кажуть думки двох закоханих зрештою зустрічаються, і я часто питав себе, засинаючи ночами, чи ти згадуєш мене хоч зрідка, як я згадую про тебе.

У кохання теж є осінь і пізнає його той, хто забув смак поцілунків коханого.

— Що він не прийде?.. — Він помер! — Н—так, привід, маю сказати, бездоганний — не підкопаєшся!