Убити пересмішника

…Коли дитина про щось питає, заради всього святого, не ухиляйся, а відповідай. І не заговорюй зуби. Діти є діти, але вони помічають викрутки не гірше дорослих, і всяка викрутка тільки збиває їх з пантелику.

Але в одному відношенні в нашій країні всі люди рівні, є в нас одне встановлення, один інститут, перед яким усі рівні — жебрак і Рокфеллер, тупиця та Ейнштейн, невіглас і ректор університету. Інститут цей, джентльмени, не що інше, як суд. Все одно, чи то верховний суд Сполучених Штатів, чи найскромніший світовий суд десь у глушині, чи ось цей високоповажний суд, де ви зараз засідаєте. У наших судів є недоліки, як у всіх людських установ, але суд у нашій країні великий зрівняльник, і перед ним воістину всі люди рівні. Я не ідеаліст і зовсім не вважаю суд присяжних найкращим із судів, для мене це не ідеал, але реальність, що діє. Суд загалом,джентльмени, не краще, ніж кожен із вас, присяжних. Суд розумний лише остільки, оскільки розумні присяжні, а присяжні загалом розумні лише остільки, оскільки розумний кожен із них. Я впевнений, джентльмени, що ви неупереджено розгляньте свідчення, які ви тут чули, винесете рішення і повернете обвинуваченого його сім'ї. Бога ради, виконайте свій обов'язок.

- Ні, Джіме, на мою думку, всі люди однакові. Просто люди. — У твої роки я так думав. Якщо всі люди однакові, чому вони тоді не можуть ужитися один з одним? Якщо всі однакові, чому вони так задаються і так зневажають одне одного? Знаєш, я, здається, починаю щось розуміти. Здається, я починаю розуміти, чому Страшила Редлі весь вік сидить під замком... Просто йому не хочеться на люди.

— Атікус, ти, мабуть, не правий. - Як так? - Ну, адже майже всі думають, що вони мають рацію, а ти ні... - Вони мають право так думати, і їхню думку, безумовно, треба поважати, - сказав Аттікус. – Але щоб я міг жити у світі з людьми, я перш за все маю жити у світі з самим собою. Є в людини щось таке, що не підкоряється більшості, це його совість.

Вона знає, що я знаю, як вона намагається. А це дуже важливо.

Що б там не було, а всяка юрба складається з людей. Вчора ввечері містер Канінгем був частиною натовпу, але він залишався людиною. Будь-який натовп у кожному маленькому південному містечку складається з людей, яких ми знаємо, із звичайнісіньких людей, і це не дуже для них втішно, чи не так?

Просто є такі люди, вони... вони надто багато думають про те світло і тому ніяк не навчаться жити на цьому...

— Я хотів би, щоб ти стріляв на городі по бляшанках, але знаю, ти почнеш бити птахів. Якщо зумієш потрапити в сойку, стріляй їх скільки завгодно, але пам'ятай: убити перемішника великий гріх. Я вперше чула, щоб Аттікус про щось сказав - гріх, і запитала міс Моді, чому гріх. — Твій батько має рацію, — сказала міс Моді. — Пересмішник — найнешкідливіший птах, він тільки співає нам на радість. Пересмішники не клюють ягід у саду, не гніздяться в винах, вони тільки й роблять, що співають для нас свої пісні. Ось тому вбити пересмішника - гріх.