Харпер Лі

Майже всі люди хороші, Око, коли їх зрештою зрозумієш.

— А я колись виросту, мабуть, стану клоуном, — сказав Ділл. Ми з Джимом від подиву стали як укопані. - Так, клоуном, - сказав він. — Нічого в мене з людьми не виходить, я тільки й вмію, що сміятися з них, от я й піду в цирк і сміятимуся до упаду. - Ти все переплутав, Ділле, - сказав Джім. — Самі клоуни сумні, а ось з них всі сміються. — Ну й нехай, а я буду іншим клоуном. Стоятиму посеред арени і сміятися всім в обличчя.

Щоб я міг жити у світі з людьми, я перш за все маю жити у світі з самим собою.

Намагайся для різноманітності воювати не кулаками, а головою.

... — Пересмішник — найневинніший птах, він тільки співає нам на радість. Пересмішники не клюють ягід у саду, не гніздяться в винах, вони тільки й роблять, що співають для нас свої пісні. Ось тому вбити пересмішника – гріх.

…Коли дитина про щось питає, заради всього святого, не ухиляйся, а відповідай. І не заговорюй зуби. Діти є діти, але вони помічають викрутки не гірше дорослих, і всяка викрутка тільки збиває їх з пантелику.

Але в одному відношенні в нашій країні всі люди рівні, є в нас одне встановлення, один інститут, перед яким усі рівні — жебрак і Рокфеллер, тупиця та Ейнштейн, невіглас і ректор університету. Інститут цей, джентльмени, не що інше, як суд. Все одно, чи то верховний суд Сполучених Штатів, чи найскромніший світовий суд десь у глушині, чи ось цей високоповажний суд, де ви зараз засідаєте. У наших судів є недоліки, як у всіх людських установ, але суд у нашій країні великий зрівняльник, і перед ним воістину всі люди рівні. Я не ідеаліст і зовсім не вважаю суд присяжних найкращим із судів, для мене це не ідеал, але реальність, що діє. Суд загалом,джентльмени, не краще, ніж кожен із вас, присяжних. Суд розумний лише остільки, оскільки розумні присяжні, а присяжні загалом розумні лише остільки, оскільки розумний кожен із них. Я впевнений, джентльмени, що ви неупереджено розгляньте свідчення, які ви тут чули, винесете рішення і повернете обвинуваченого його сім'ї. Бога ради, виконайте свій обов'язок.

- Ні, Джіме, на мою думку, всі люди однакові. Просто люди. — У твої роки я так думав. Якщо всі люди однакові, чому вони тоді не можуть ужитися один з одним? Якщо всі однакові, чому вони так задаються і так зневажають одне одного? Знаєш, я, здається, починаю щось розуміти. Здається, я починаю розуміти, чому Страшила Редлі весь вік сидить під замком... Просто йому не хочеться на люди.

— Атікус, ти, мабуть, не правий. - Як так? - Ну, адже майже всі думають, що вони мають рацію, а ти ні... - Вони мають право так думати, і їхню думку, безумовно, треба поважати, - сказав Аттікус. – Але щоб я міг жити у світі з людьми, я перш за все маю жити у світі з самим собою. Є в людини щось таке, що не підкоряється більшості, це його совість.

Що б там не було, а всяка юрба складається з людей. Вчора ввечері містер Канінгем був частиною натовпу, але він залишався людиною. Будь-який натовп у кожному маленькому південному містечку складається з людей, яких ми знаємо, із звичайнісіньких людей, і це не дуже для них втішно, чи не так?