Жерміналь

Ці негідники робітники знову вибрали для свого бунту такий день, коли в мене гості. Отож і робіть добро безсовісним людям!

Хліба? Та хіба в цьому щастя, йолопи? Адже він їв досита і все ж таки готовий був кричати від болю душевного. У сім'ї в нього розвал, все життя зіпсоване, — і від думки про це в нього підкочували до горла ридання, стогін смертельного борошна. Та хіба вся річ у тому, щоб не знати голоду? Хіба все тоді піде якнайкраще?... Відрізайте кожному скибку хліба, а душу ви не позбавите від жодної прикрості. Ні, ви лише досягнете того, що на землі чаша страждань переповниться, і прийде день, коли люди, як собаки, завиють від безвихідного відчаю, бо вони розпрощаться з бездумним задоволенням своїх інстинктів і піднімуться до страждання., що породжується невгамовними пристрастями.

Можна не сходитися у поглядах і поважати одне одного.

З початку страйку голод посилював образи, люди відчували потребу у взаємних зіткненнях.

З них просто знущалися, коли оголосили їх вільними. Так, їм дали повну свободу подихати з голоду, і цією свободою вони користувалися щосили!

Коли люди знають, що правда на їхньому боці, це надає їм духу, і врешті—решт вони свого доб'ються.