Чендлер Бінґ

— Ну, мені час, у мене побачення з Ендрією, ні, з Енжелою, ні, Ендрією... про Боже... — Енрія кричить, а в Енжели кішки. - Точно, дякую. То Джулія, я пішов.

Коли я п'яний, мене важко утримати в рамках дружби.

Кажіть голосніше! Нам же дуже погано чути, коли ви так шепочетесь!

- Ти що, відкрив столярну майстерню? — Ні, я вирішив зробити столик для листів, але потім передумав і вирішив. — Збудувати пошту?!

— Хто це тут кинув папірець? — Це я, мабуть. Записав дещо на листку, щоб не забути, а потім вирішив, що й так все запам'ятаю, і зім'яв листок... і вбити мене мало.

— А чому однією щіткою користуватись не можна, а одним милом можна? — Бо мило — не щітка. Воно саме себе очищає. - Гаразд. Тільки коли підеш у душ, подумай про те, що я мою в останню чергу, а ти в першу.

— Ну, і хто кого кинув? - Що за питання? Звісно, ​​я її. Вона ж всерйоз думала, що Шопен це столиця Камбоджі. — Вона збожеволіла. Кожному дурню відомо, що столиця Камбоджі... еээ... — Коротше, не Шопен.

— На чому я сиджу? - На вершині світу? На лаві підсудних? У мене все.

— Знаєте, що зроблю? Я влаштую вечірку, покличу всіх мешканців, саджу їх і поясню, що я не поганий, я не жмот, я просто людина, яка має свої переконання, людина з принципами, я принциповий! — Весела буде вечірка...

Пам'ятаю, була в мене одна недоторка... так і не торкнувся.