друзі

— Ну, де вони? Де? — Та бог із ними, давай удвох придумаємо щось таке! — Таке собі? Завтра вранці беремо напрокат машину і їдемо тиснути собак. - Ой, давай тільки не собак?

- Ти що, і в гравітацію не віриш? — Ну не те щоб я зовсім не вірила, але, знаєш, останнім часом мені здається, що мене до землі не так притягує, скільки пригинає!

Ми, два натурала, наглядаємо за дитиною третього натурала.

— Домовилися, але жодних бухгалтерів, жодних юристів. Ненавиджу чоловіків із нудною роботою. - А ким був Росс? Дресирувальником левів?

- Я попрошу її жити зі мною. - Ти серйозно!? — А чому б і ні? — Тому що ти знаєш її лише шість тижнів. У мене в холодильнику пакет молока, так от у мене з ним більш тривалі стосунки!

Ласкаво просимо в реальне життя! Вона досить паршива, але ти втягнешся!

— Вона що вирішила збільшити груди? Це ж божевілля! — Ну, не така безумство... Зменшити її було б безумством!

— Знаєш, я зараз представив усіх своїх жінок... — Вони йшли ланцюгом чи гуськом?

Я думав, важливо те, що я скажу і де, а тепер розумію, що важливо тільки одне... З тобою я придбав щастя, на яке ніколи не розраховував, і якщо ти мені дозволиш я витрачу життя на те, щоб зробити тебе такою ж щасливою. Моніка, ти вийдеш за мене заміж?

Думки Джо: Все добре, настав новий день. Це звичайна закоханість. От і все. Просто закоханість. І чого я так переживав? Це божевілля. Безумство! Як би сказала моя подружка-зозуля:«Ти – куку». Все буде добре, це просто закоханість. Рейчел: Привіт, солодкий. Думки Джо: Я люблю тебе.