Моніка Ґеллер

— Коли проб'є мій час, поховайте мене в морі. - Де?! Де? — У морі, заразом і розважитеся. — Що означає — розважимося? — Виїдете на природу, візьмете напрокат човен, бутерброди. — І викинемо твоє тіло за борт, чудову розвагу. — Усі довкола думають, що добре мене знають. Вони думають хтось, а Джек Геллер нас не здивує, а тут скажуть, поховав себе в морі, це він зовсім. - Боюся, так і скажуть. — Аби говорили.

- Підійди і скажи йому, що він тобі подобається. Що в цьому такого? — Та що він почує!

- Не можна все життя висіти на шиї у батьків! - Я знаю. Тому я й хотіла вийти заміж!

- О Боже! Моєї правої ноги щось торкнулося! - Що що?! - Ні, нічого, це моя ліва нога.

Мені не 22. Мені 25 років та... 13 місяців.

— У мене теж є гордість! — Ти впевнений? — Ні.

— Її привабливість надто очевидна. — Так, нічого немає гіршої за очевидну красу, коли вона просто в тебе під носом. Я люблю попітніти, щоб знайти в жінці красу. Тоді виникає почуття, що я її заробив.

— Що робити? Що робити?! — Думай! Що б ми зробили, якби ми мали мізки...

— Скільки треба чекати, щоб почати чіплятися до хлопця? — Місяць. — Три місяці. — Півгодини.

— Я випадково зіткнулася з ним учора ввечері.
— Де?
— У нього вдома...