Журналіст

— Не те, щоб люди не любили тут короля, навпаки, ми не хочемо, щоб наш улюблений король дивився і бачив, що з нами роблять. Тому ми забираємо його портрети. — Але навіщо їх спалюєте? — За нашого короля ми пройшли пекло. Пройшли пекло війни. Записуйте. А тепер на нас нападають у власних будинках. Ці нові копи з Белфасту вриваються в наші будинки, ґвалтують наших жінок... Не думаю, що наш король хотів би бачити все це. Тому ми розпалюємо багаття, щоби підняти тривогу. — Чи можу я запитати, від кого ви кажете? - Ні від кого. Я звичайна людина. У мене медалі за відвагу за Сомми. Я хочу, щоб ви написали у своїй газеті, що тут відбувається.

- Месьє Генсбур, Ви були на волосок від смерті, як ви збираєтеся повертатися до життя? — Я думаю збільшити споживання алкоголю та цигарок.

Найгірша реакція це та, в основі якої лежить страх.

— Альф, як ти думаєш розв’язати проблему бездомних?
— Вже вирішив!
— Як вирішив?
— Для кожного з них будується будинок.
— А що ти думаєш робити з безробіттям?
— Його вже немає. Усі будують будинки!
— Може і війн більше немає?
— А кому воювати? Усі бігають, шпалери для нових будинків вибирають.