Доктор Джон «Джей Ді»

Не сподівайтеся, що я відчую себе винним за те, що попросив допомоги — так усі живуть, і знаєте ще, що багатьом подобається допомагати іншим людям.

— Знаєте, сер, доктор Тауншенд казав, що у вас є чудові старі історії про минуле клініки. Я б хотів почути одну якось. — Так, чому б не розповісти. Якось 1968 року... Я тебе ненавиджу. Кінець. - Він часто цю розповідає. - Я знаю.

Джей Ді: [ подумки ] Елліот та її морський біолог. Але... Між іншим, знаєте, це мене зовсім не засмучує. Еллісон: — Джей Ді, у вихідні Шон дозволить мені поплавати з дельфінами. Джей Ді: - Правда?! Здорово, сподіваюся, вони тебе не покусають. Шон: - Та розслабся, Елліот, дельфіни люблять людей. Еллісон: - А звідки у тебе на нозі той величезний шрам? Шон: - Та це мої парашутні штани все в блискавках. Я блискавкою прищемив. Еллісон: - Зрозуміло. Карла: — Ти вже їй брешеш? Чудово. Шон: Мене правда не дельфін вкусив. Карла:- А хто? Шон: - Чорний кит.

Ніхто з нас не хоче визнавати, якими вразливими ми почуваємося.

Кит, ти спізнився. Мене це не дивує, тому що ти взагалі дуже погана людина.

Конфлікти вирішуються самі собою, коли згадуєш, чому ви потоваришували... Зрештою, не важливо як, але головне, що ви все одно стали друзями...

— Ви сходилися і розходилися частіше, ніж Росс і Рейчел із серіалу« Друзі»! - Я ні крапельки не схожий на Росса... - Ну звичайно ні, ти схожий на Рейчел, вона - Росс!

Забавно, напевно, іноді, коли нічого не робиш, ситуація сама собою виправляється.

— Даг, якого біса ти мене б'єш?! — Я думав, що ти труп. — Ну і якого біса ти мене б'єш?! — Мертві мають бути мертвими.

Напевно, рідко все складається так, як плануєш. Іноді доля буває на твоїй стороні, іноді ти сам твориш свою долю, але в будь-якому разі треба вірити — те, що має статися, обов'язково трапиться, і зрештою поряд з тобою виявиться та людина, яку тобі приготувала доля.